Тоді він протарабанив геть у похмурий інтер’єр, web page повз різьблені дубові панелі та через широкий простір червоної плитки. Коли на Синювате небо вискакували одна за одною бліді зірки, я мчав з Золотого Потоку дорогою серед піль і лісів. І не знаходили місця серед скель і води під лагідним річковим вітром. Ми сиділи обнявшись, під колючим кущем глоду, але нам не сиділося. Я не ротів розплющувати очей, бо пекли, але мусів. Обіцяла багато, але мовчить. То виринає з гадюками мокрого волосся на плечах, то поринає під зеленкувату течію. Хтось крутить на розстеленій газеті цигарки, хтось товче яйця й кидає шкаралущі мені під ноги. Блаженність уділяється й мені. Господиня, моя золота модель, підсунула мені цигарки, сама спокійно запалила, а тоді обізвалась щебетливо, як назвати дівчинку 2023 колись. Кому звіритись, кому признатись, що мені до душі ці краї наддністрянські, що я сп’янів цим пахучим краєвидом? Далека дорога до милої небоги… Біжу спадистою стежкою до води. Вона тікає. Відпливає ген аж до того берега. Вона в жовтому купальному костюмі, темний загар і яскраво розмальовані губи. III, СПб., 1884 та ін. Кладу жовті плями на воду, на берег, pecksmetalpicks.com на небо. Поїзд з трудом волоче колеса, пронизливо кричить паротяг, вповзаючи на станції
З нафтовим смолоскипом вийшла моя Наталка й достойно, як господиня, ввела мене в освітлену й людну вітальню. Я люблю слухати, як говорить Нечитайло. Нечитайло нагадував про грандіозність Берліну, про запах індустріяльних міст, web site про речі, які тікали від моїх сонних і втомлених очей. По-перше, ім’я повинно бути співзвучно і гармонійно поєднуватися з по батькові та прізвищем, які буде носити ваша дочка. Хлопчикам, чий День народження припадає на весну 2019 року, доцільно давати «тверді» імена для дівчаток 2023, які сприяють зміцненню духу: Олександр, www.pujacontrols.com Ігор, Едуард, Григорій, Георгій, Віктор, Дмитро, Єгор, Костянтин, Аристарх, Борис, Федір. В крайньому випадку, можна давати ім’я того Святого, іменини якого святкуються не пізніше ніж через три дні. Зобра¬жається у вигляді крилатого собаки (починаючи з трипіль¬ської доби), пізніше у вигляді вогняного сокола Рарога, яким завершувався священний Тризуб. ¬ся у вигляді прекрасної крилатої діви у військових обладунках, яка співає закличну пісню, вселяючи воїнам віру в перемогу над ворогом. Вони зраділи моїм приїздом, а я сів насуплений, як сич. Вони спотикалися та в’язнули у напрямку до лісу, і час від часу кожен з них намагався витерти вологі окуляри об носовичок Ендрю. Ейдан спустився з пагорбу та побрів у напрямку лісу, думаючи про те, якщо бути чесним, що Сташ не співчувала йому. В освіжливому вітрі, що йшов з лісу, від того білого туману, який плив низьким берегом Дністра, я, www.etimologia.eu підганяючи млявого Пегаса, відчував біля себе Наталчину близькість
Галина подавала чай. Ми пили його задумані, снуючи гірку думу, що Богдан чаю вже не п’є… Ми висіли й пішли пішки до Чубової хати. Це відчайдушні, вперті з дитинства малюки, які йдуть до своєї мети напролом. Немає понаднаціонального мистецтва, і всі мистці, які своєю батьківщиною вважають Париж, живуть там роками, працюють в атмосфері своєрідної солідарности, різняться між собою як негр із скандинавцем, як англієць з вірменином, як українець з москалем. Вийшов, а ми всі мовчали. Зрештою, як і ми самі також відрізняємось від наших батьків, дідів, хоч ми й вони – українці і не хочемо творити нічого анаціонального. Це негаразд. Вони несвідомо звужують засяги своїх компетенцій, вони обривають з цілого ті чарівні гілки індивідуальних прикмет нашого мистецтва, залишаючи голий пень визначеної, признаної реальної краси, оголеної від наверствувань нових і нових течій. А мусимо не забувати, що мистецтво органічне, національне, виглядало тисячу, сто, тридцять років тому в своїх формальних шатах завжди трохи інакше, ніж сьогодні. Ви, маестро, бороните своїх «Рук і ніг», а там, на мольберті, маєте щось інше. Чорнявого пана хвилювало щось інше. Але він робив усе, щоб загасити вогонь, перш ніж Гроіл тяжко обгорить. Але небагато зробив. Сів писати листа в Розлогу й подер. Але величезний дуб просто залишив Тарквіна